>>87516
Сьогодні одне з найважливіших наших свят – День Збройних сил України. День, коли треба бути лаконічнішим, змістовнішим, конкретнішим і щирим. Тому скажу лише декілька речей. Найважливіших.

Перше. Кожен з нас може жити своїм звичним життям, реалізовувати мрії та планувати майбутнє виключно завдяки тим чоловікам і жінкам, які захищають нашу державу у Збройних силах.

Саме вони забезпечують для нас свободу. Можливість будувати свій комфорт, шукати своє щастя. Коли вповні це усвідомлюєш, вдячність за це – безмежна.

Кожному українцю сьогодні варто про це замислитись.

Друге. Зазвичай цього не роблять, але включив би до кола тих, кого вітають у цей день, також військових кореспондентів і наших волонтерів.

Бо таке щире захоплення армією й таку повагу до бійців, як у них, мало в кого ще можна зустріти. А що особливо цінне, то це емоційна підтримка ними воїнів на фронті та після повернення.

Військові кореспонденти та волонтери за роки війни стали невід'ємною частиною Збройних сил, це рідні люди та дуже значна допомога. В усіх сенсах.

Тож наша подяка сьогодні має бути і їм.

І третє. День Збройних сил – це час сказати не тільки про те, що було, і про нашу вдячність воїнам, які врятували Україну від агресії Росії, а й про перспективу.

Світ змінюється. Іншим скоро буде й те, як людство воює. Отже, маємо приділяти ще більше, набагато більше уваги розвитку наших Збройних сил, всієї системи оборони держави й, відповідно, ставленню суспільства до цього завдання. Маємо вкладати в це суттєві кошти.
Хоча не тільки в нас, а всюди у світі люди ще не звикли до думки, що поле бою вже в наступному десятилітті кардинально відрізнятиметься від того, яке ми бачили раніше.

Штучний інтелект, роботизація, безпілотники, нові форми та методи агресивного впливу на країни та інформаційної боротьби – все це робить загрози в майбутньому ще більш серйозними та потребує від нас ще більш активної модернізації.

Українці – мирний народ. Ми справді хочемо чесного припинення війни на Донбасі, повернення всіх наших тимчасово окупованих територій і людей. Але не маємо ілюзії, що після цього можна буде розслабитись і не дбати про оборону. Не маємо також жодних ілюзій щодо справжніх намірів країни-агресора.

Стільки наших захисників віддали свої життя, щоб Україна вистояла, що жоден з нас тепер не має права допускати халатності, як раніше. Коли керівники держави зосереджувалися на чому завгодно, крім Збройних сил.

Тож дякую за службу! І вітаю всіх з Днем Збройних сил України! Зі святом тих, хто щоденно дарує нам вільне життя.

Слава Україні!

Генеральный курс официальной русофобии

Лишение одесским судом русского языка статуса регионального, коим он обладал еще со времен Януковича, демонстрирует продолжение системной политики дерусификации, которая проводится при Зеленском в том же ключе, что и при Порошенко.

В свое время «Партия регионов» фактически саботировала принятие официального двуязычия и всячески игнорировала вопрос всеукраинского референдума о двуязычии, который продвигали такие партии как КПУ, ПСПУ и прочие. Как и ряд других «пророссийских» сил до нее, «Партия регионов» так же легко наплевала на свои обещания по языковому вопросу, как это делали еще во времена Кравчука и Кучмы. На выборах, конечно, обещали решение, но на практике получался пшик, хотя были и полнота власти, и данные социологии (в том числе и зарубежной), и общественный запрос.

Чтобы не решать вопрос по существу, был принят половинчатый закон Колесниченко, который фактически закреплял неполноценный статус русского языка как регионального, при том, что это был язык, на котором в повседневной жизни предпочитало говорить более 80% населения Украины. «Партия регионов» это проигнорировала, поставив русский язык в ограниченное и подчиненное положение, да и то, только в ряде областей. Так что, когда сегодня бывшие функционеры режима Януковича и члены «Партии регионов» лицемерно критикуют политику дерусификации, стоит помнить, что они также приложили к ней руку, создав предпосылки для последующей сегрегации по языковому признаку.

Ну а после государственного переворота началось открытое наступление на русский язык в русле «предложений» Тягнибока и Фарион (которые одно время пытались выдавать за фейки российской пропаганды). Это привело к восстаниям в Крыму и на Донбассе и ликвидации прежних границ Украины, но не остановило тот курс, который начали проводить сразу после захвата власти в Киеве, что лучше прочего говорит о том, что Тягнибок и Фарион лишь озвучивали то, что уже давно планировалось.

Отмена региональных статусов русского языка в рамках ликвидации последствий «закона Колесниченко» является частью системной политики, куда входит исключение русского языка из образовательного процесса в школах и ВУЗах, выдавливание русского языка с радио и ТВ, запрет на русский язык в чиновной среде, блокировка российских социальных сетей, запрет большинства советских и российских фильмов и книг и т.д. и т.п. Данная политика идентична той, которая проводилась и проводится в Прибалтике, просто теперь она масштабирована на большую территорию и более значительные массы населения. Задача вполне понятная – ликвидировать культурно-лингвистические и исторические основания для любых попыток восстановления российского влияния на Украине. Эта политика не нова, и началась она отнюдь не в 2014-м году. Корни ее уходят во времена развала СССР и начало 90-х. Просто раньше она шла подспудно, прикрываясь различными фиговыми листочками, но после 2014-го года нужда скрывать очевидное отпала, и поэтому курс на уничтожение русского языка на Украине проводится вполне открыто, при полной поддержке «свидомой интеллигенции» и «цивилизованного Запада». Замена Порошенко на Зеленского тут ничего не меняет, потому что это часть длительного процесса, где Порошенко и Зеленский – лишь винтики системной антироссийской и русофобской политики.

Поэтому, уже традиционно наплевав на избирателей, очередной «выразитель чаяний Юго-Востока» покрывает кампанию дерусификации, которая полностью соответствует тем тезисам, которые озвучивали Тягнибок и Фарион. Дело ведь не только и не столько в словах, а, прежде всего, в делах. Спустя 1,5 года после инаугурации Зеленского уже давно развеялись все иллюзии тех, кто призывал за него голосовать, потому что «он лучше Порошенко». На деле это очередной обмен шила на мыло, и те, кто в 2019-м году призывал голосовать за Зеленского или агитировал за него, либо уже покаялись, либо стыдливо помалкивают на тему поддержки того, кто продолжает политику Порошенко.