Червоні вогні блимають на неживих білих стінах. Девіс біжить попереду мене, втрачаючи свої замітки. Ми біжимо, щоб жити. Страх надає мені дивний погляд на світ - я поза своїм тілом. Я забув, як я тут опинився. Я не впізнаю це місце.

Девіс і я карбується в заблоковану двері камери, він кричить на мене. Я дивлюся на нього з подивом. Я не чую ні його, ні сирени, ні що-небудь ще, тільки приглушену пульсацію страху в моїй голові. Я відвертаюсь від Девіса в сторону холу - і бачу це. Величезна маса, мерехтлива червоним, сяє сталлю і свіжою кров'ю. Його шкіра змінюється, перетікає, ніби ртуть, поки я засліплений спалахом раптового пострілу. Їх потуги не приносять користі. Звір реве і охорона звертається в кривавий туман і недоноски плоті.

Я - статуя, загнане в кут тварина. Деякі врата всередині мене відкриваються, дозволяючи потоку одкровень текти крізь мене. Я бачив цього монстра раніше. Я розкрив його оболонку і препарував його братів. Я дав йому біль і виміряв його реакцію. Я створив і забракував настільки багатьох, схожих на нього. Але я ніколи не бачив цього звіра так близько, без щитів, утримувача. Я ніколи не бачив його .. вільним.

Я знаю, що помру, так що просто спостерігаю з інтересом. Звір присідає, відправляючи собі в пащу гроно недоносків плоті. Воно дивиться на мене з невизначеністю в очах, з почуттям впізнавання, родової пам'яті. Воно знає, хто я, і що я зробив. Воно піднімається, ніби ведмідь, і реве, руйнуючи джерела світла звуком і погрожує нас в темряву. Я чую, як воно наближається до мене, скрегочучи металевими пальцями по стінах, але я знаю, що мертвий. Я закриваю очі і готуюся до розплати.

Я відчуваю, як мене хапають за руку і розумію, що Девісу вдалося відкрити двері. Він витягає мене в камеру і я падаю на спину. Я бачу, як Девіс варто в отворі, вичікуючи, а монстр наближається до нас.

Раптово я оживаю і кричу: "Девіс, закрий грьобане двері!". Але він хитає головою, а його очі величезні, ніби місяця. Він кричить: "Дивись!", Перекриваючи рев і скрегіт металу.

Потім, тиша. Девіс задихається, сміється? Істота перегородило дверний отвір, перебуваючи в дюймах від нього і капая кров'ю, але все ще не проявляє агресії. Воно стоїть там, дивлячись на свої руки. Девіс шепоче: "Ніхто б мені не повірив".

Я піднявся, спершись об стіну, протилежну двері. Я ніколи не бачив цю камеру, холодне приміщення з безліччю полиць. Морг? "Де ми, Девіс?" - "Це те місце, де тримають їх. Тих, з Зарімана." Я задумався, чим був Заріман? Кораблем, який так і не повернувся? "Що відбувається, Девіс?" Девіс подивився на мене, посміхаючись: "Те, що відбувається, це ...", він повернувся назад до звіра, тепер уже тихому і спокійному, "... великі, величезні можливості!"